Бесіда: "День пам'яті жертв голодомору в Україні"

Тема: "Прости нас, пам'яте, прости"

  "Тридцять третій"

Поле. Стигле жито.

Тридцять третій... В розпалі жнива...

З ким у цій німоті говорити?

Чи душа народу ще жива?..

Хто збагне мої пекучі муки

За народ, ошуканий до сліз?..

Темрява. Безодня. І ні звуку...

І таке на всій Вкраїні, скрізь...

Мета: навчити сприймати різні життєві ситуації; розвивати цікавість до минулого свого народу; виховувати правильне ставлення до історії Українського народу.

Голодомор 1932-1933 рр. - одна з найстрахітливіших сторінок у новітній історії українського народу. 28 листопада 2006 року Верховна Рада України визнала Голодомор 1932-1933 рр. геноцидом українського народу.


Безпосереднім свідченням голоду є статистичні відомості про природний рух населення, його смертність, книги метричних записів. Відомо, що органи ДПУ змушували секретарів сільських рад, ЗАГСів знищувати метричні книги, фальсифікувати відомості про смертність.
Об'єктивна статистика про справжню кількість жертв голоду нині відсутня. До 1 грудня 1932 р. облік жертв голодомору ніхто не вів.До того ж всі дані про смертність суворо засекречувалися.
Різні джерела називають різні цифри жертв голодомору в Україні. Не так давно дослідник Василевський дійшов висновку, що від геноциду по відношенню до українського народу у роки голоду загинуло 7 млн. 125 тис. 850 осіб. А одна з міжнародних конференцій на тему голодомору в Україні дійшла висновку, що жертв було близько 10 млн.

Третина всіх померлих від голоду - це діти. А до якої статистики віднести тих, кого сталінські чекісти розстріляли за кілька колосків, чи які померли, засуджені за ці ж колоски до тривалого ув'язнення у в'язницях чи таборах?
А - це знову таки в першу чергу діти!


Старожили розповідають: Страшні роки були. Люди перетворювались на звірів.
Так, їли люди людей. Одна жінка навіть дитину рідну з'їла, а потім з розуму зійшла. Їли траву, листя, качани кукурудзи без зерна. Часто пухли з голоду і вмирали. А кому вдалося віднайти шмат хліба і з'їсти всмак, теж вмирали від завороту кишок.

У той час, як українські селяни вмирали з голоду, за кордон вивозилися продовольство і, зокрема, таке потрібне для врятування голодуючих в Україні - зерно. В портах із-за відсутності спеціальних приміщень для зберігання зерна, воно лежало величезними горами просто неба, і гнило, псувалося, бо не вистачало кораблів для його вивезення за кордон. Це ще один доказ геноциду влади проти свого народу.



Не дай Боже, нікому пізнати того страхіття, коли мучить голод. Тоді перестаєш думати, перестаєш вірити і сподіватися; перетворюєшся на голодного звіра з однією мрією - поїсти. І щоб таке ніколи більше не повторювалося, нам слід про все знати і все пам'ятати.




Отже я гадаю що всі ті хто сьогодні почули історію як все відбувалося трішки задумаються над тим що пережив наш Український народ.

Бесіда: "Рідна мова - життя духовного основа"

Мета: формувати розуміння того, що українська мова - наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава. Пробудити почуття національної гідності. Виховувати любов до рідної мови, рідного краю, його традицій, почуття поваги до всього українського, бажання розмовляти рідною мовою.

Свято української мови було встановлено в нашій країні 9 листопада 1997.
Впродовж кількох століть український народ привчали до думки про нібито "вторинність" української мови, ретельно приховуючи від українців величезний масив української писемності, історії та культури, яка сягає глибокої давнини і нараховує багато тисячоліть.
Зачинателем сучасної української літературної мови вважається І.П. Котляревський, а основоположником - Т.Г. Шевченко.

 

Ще Вольтер писав, що "всі основні європейські мови можна вивчити за шість років, а свою рідну мову треба вивчати все життя". Тому в 1989 році Верховна Рада УРСР надала українській мові статусу державної.

Нетлінним скарбом століть називають національну мову і літературу - скарбом, що передається від покоління до покоління, що об'єднує минуле й прийдешнє. Мова - живий організм, вона розвивається за своїми законами, а тому треба у чистоті берегти цей нетлінний скарб, прислухаючись до порад відомого нашого поета Максима Рильського:

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову.

Пильно й ненастанно

Політь бур'ян.

Чистіша від сльози

Вона хай буде.

Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

Мова - це неоціненний божественний дар, який дано людині. Вона супроводжує нас від самого народження аж до смерті. У щоденній практиці спілкування не обійтись без мови. І навіть коли ми думаємо в пам'яті відтворюємо відомі нам слова і фрази. Власні думки формулюємо і передаємо зо допомогою мови. Через мову ми впливаємо на емоції та почуття людей, формуємо їхні естетичні смаки.

Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі - на нашій славній Україні.
Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків. І куди б ти не пішов - твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою.

Матеріал підготовлений на основі фонду бібліотеки, періодичних та інтернет видань.
Бесіду провели працівники бібліотеки для дорослих: Пилипчук А.Є. та Кравчук О.Ф. для учнів 11-го класу.

Тематичний вечір "День селища"

Погожого осіннього дня, коли на землю почали опускатися перші листочки, в смт Цумань було по-особливому святково і піднесено.

На свято Покрови жителі Цуманя святкували День Народження селища.
Назва нашого селища походить з глибини віків. В далеких південних степах ХІІ-ХІІІ століттях кочували войовниці орди половців, яких на Русі називали «куманами».
                  

Дослідник історії селища Олександр Дашкевич вважає, що якось під час вдалого походу на половців давньоруські воїни захопили багато полонених «КУМАНІВ» і поселили їх на місці сучасного селища. А селище отримало назву Кумань ( з часом трансформувалось на Цумань ).
          Статус селища міського типу Цумань отримав у 1950 р.

Перед концертом працівники БК провели караоке, відбувся конкурс екібан "Барви осені" в якому приймали участь всі організації селища. 

                               

На святковому концерті вітали споживче товариство, підприємців, медиків, працівників аптек і лісового господарства. 

Селище наше красиве і квітуче. Справжньою окрасою його є люди. Ми бачимо їх щодня,  вони живуть поруч, вони скромні і працьовиті. Вони не звикли до слави, але їх щоденна
 праця – то джерело людської мудрості і самовідданості. Немало добрих слів сказав про наших земляків селищний голова О. В. Кобилан, настоятель Свято-Покровського храму УПЦ протиїєрей отець Михаїл Кулакевич, настоятель храму Іоанна Хрестителя УПЦКП протоїєрей отець Тарас Манелюк.

  

                                             
 

Селище славиться не тільки працьовитими людьми, але й людьми, які продовжують  традиції української культури, це працівники будинку культури, музичної школи, працівники бібліотеки для дорослих та дітей.
А доросла бібліотека представила книжкову виставку «Благословенний край - Волинь».

                                                                           

 

                                                                      

Бережімо ж славні традиції, звичаї та свята нашого селища, примножуймо здобутки його на радість дітям та внукам нашим.

Бережімо ж наше селище, не цураймося його свят та буднів, бо селище - це криниця нашого родоводу, це наша велика родина.

      

Ведучі вечора - Аліна Пилипчук, Василь Шульгач та Ольга Ворон.

Курси:створення блогу

12 вересня ми їздили  в Ківерці  на навчання по створенню блогу. Для початку непогано.

Тематичний вечір "З днем народження, незалежна Україно!"

24 серпня 1991 року Верховна Рада України урочисто прийняла Акт проголошення України незалежною, самостійною, демократичною державою.




Україна-то не звук і не просто слово,
Україна-серця гук, солов'їна мова,
Україна-то земля, вкрита стиглим житом,
Що так сонячно сія під небесним квітом.



Для історії 22 роки-зовсім небагато. А як же довго наш народ ішов до цього свята! Ішов через утиски, в'язниці й сибіри упродовж усієї історії від часів Київської Русі до наших днів. На цьому шляху загинула незліченна кількість кращих синів і дочок України, які відстоювали її незалежність.

Знання мови народу, серед якого живеш,- ознака культурної освіченої людини, знання рідної мови-священний обов'язок кожного.

Любіть Україну, як сонце любіть,
Як вітер, і трави, і води...
В годину щасливу і в радості мить,
Любіть у годину негоди.

                                                                                
Ведучі вечора Аліна Пилипчук та Дмитро Тарасюк.                                                                             

Тематичний вечір "Юність крокує по планеті"

Цуманська бібліотека для дорослих спільно з Будинком культури 30 червня 2013 року о 16:00 год. провела тематичний вечір з нагоди Дня молоді.
                         

Юність - час окрилених мрій і творчого дерзання.
Юність - це молодість, здоров'я, це віра у завтрашній день.
Саме вам молодим будувати нашу Україну.
              


 Дорога в молодість завжди святкова,    
Вона зваблива, мов чарівний спів,               
Вона в душі мов пісня веселкова,                   
І нам видніється з усіх світів!                 

 Дорога в молодість, мов по криниці,
Це неповторний, щедрий долі дар
Черпай снагу з цілющої скарбниці
І не втрачай довіку юних чар!


 

 Чия там юність відшуміла полем?
Моя ж до мене стука у вікно
Коханням першим з радість і болем
І щастям, що хмільне як те вино.


Ти піснею, що в серці задзвеніла
Та простором несходжених доріг.
Чия там юність відшуміла полем?
А ваша лиш ступила на поріг.                                  
                             Шановні присутні! Не важливо скільки вам років.      Важливо, щоб завжди ви в душі залишалися молодими.
Будьте завжди енергійними, творчими, працьовитими, наполегливими у досягненні своєї мети.
Хай щастить вам!


До Дня молоді в Цуманській бібліотеці була представлена книжкова виставка на тему: "Юність час окрилених мрій".

Ведучі вечора - Аліна Пилипчук та Ольга Ворон.

Тематичний вечір "Рукам невтомним, золотим - хвала!"

Прості, звичайні люди в білих халатах, хто не знає про вашу самовіддану працю в ім'я здоров'я людини! Ви - в постійних клопотах і пошуках найефективніших методів лікування, повернення радості життя своїм пацієнтам. Звідси і та висока відповідальність, що покладається на вас нашою державою.




За всіх врятованих - низький уклін доземний!
В усі часи так буде, і в усі віки!
Спасибі вам за труд неоціненний,
Шановні наші медпрацівники!

https://www.youtube.com/watch?v=ifRwAbLb620&feature=c4-overview&playnext=1&list=TL-mVoRG1TnV0


Ще ніхто таке не чув,
Щоб хто - не будь "сачконув"
Й поліклініку рідненьку
Нашу славну обминув!

Діти-квіти - всі це знають!
Діткам тут допомагають!
Роблять професіонали
Все щоб квіти розквітали!

ЛІТО 41-ГО

Один житель Цуманя якось надумав заливати стяжку в гаражі. Почав копати.
Коли раптом лопата дзенькнула об метал і разом із землею чоловік зачерпнув
роздроблені кості. Потім побачив каску. Одразу ж повідомив про це райвідділ міліції та відділ МНС.
Було вилучено усі небезпечні знахідки, зокрема дві одиниці зброї.
Голова Цуманської селищної ради Олександр Кобилан почав шукати археологів,
які могли б професійно дослідити поховання. Відтак за справу взялися співробітники
ДП «Волинські старожитності». Як бачимо навіть ділянку під будівництво гаража
треба все-таки попередньо обстежувати фахівцям. Бо й невеликий клаптик землі
може ховати чимало таємниць.
– Коли ми приїхали, то земля вже була значно перекопана. Після розчищення,
ми знайшли десять кістяків, – розповів Андрій Бардецький, керівник Цуманської
експедиції, зорганізованої коштом ДП «Волинські старожитності». – Ймовірно,
раніше це була дерев’яна споруда типу льоху. За розповідями місцевих жителів до
війни на цьому місці стояв магазин. Після аналізу знахідок стало зрозуміло, що
це останки червоноармійців, які загинули у 1941 році. Причому загинули вони від
вибуху бомби, епіцентр якого був трохи збоку в магазині. Очевидно, вибухова
хвиля відкинула усіх вбік до стінки льоху. Зверху загиблих притисла стіна, що
впала від вибуху. Майже усі скелети пошкоджені та хаотично розкидані.
Те, що яма була заповнена шматками обгорілого дерева та обгорілими
кістками, дозволило припустити, що після вибуху почалася пожежа. Зрештою знайшли
навіть головку авіабомби та її фрагменти. Серед іншого привернули увагу залишки
скляної посудини. Скло настільки оплавилося, що намертво тримає дві виделки та
ложку, які колись стояли в цій банці.
Окрім того було виявлено три каски (одна з них розтрощена), гвинтівку,
патрон від нагана, протигаз та чимало особистих речей. Є так звана капсула
смертника, однак її ще не відкривали. В одного кістяка на грудях лежало
невеличке кругле дзеркальце (напевно, було у нагрудній кишені). Біля іншого
знайшли згорток перетлілої газети, з якої вдалося розібрати лише назву
футбольного клубу «Торпедо», та нашивку з двома зірочками. Ще один боєць
заховав за халяву чобота гаманець, в якому збереглося сім радянських монет
тридцятих років, складний ножик та хімічний олівець. Були в льоху й побутові
предмети: завіси, замок, близько двохсот цвяхів.
Археологи знайшли також залишки взуття. Причому одна пара підошов
– від офіцерського взуття. Ймовірно,
один із загиблих був офіцером. Знайдені речі дозволили ствердити, що в ямі виявлено
останки червоноармійців, які загинули на початку війни.
– Спочатку ми не знали, якого часу це поховання, але потім з’ясувалося,
що ті люди загинули 1941 року, – повідомив цуманський селищний голова Олександр
Кобилан. – За свідченнями старожилів, 26–27 червня 1941 року селище дуже
бомбардували. Тодішній районний центр Цумань був помічений на німецьких картах,
бо саме там до війни почалося будівництво
аеродрому. Його не збудували, але майданчик під летовище було розчищено. Мешканці
селища повтікали від ударів бомб у ліси і десь півтора місяця не виходили звідти
– так налякало їх бомбардуванням.
Тривала відсутність мешканців у селищі й пояснює той факт, чому ніхто
не пам’ятав про поховання, хоча воно у самому центрі Цуманя. Очевидно, у
сум’ятті перших днів війни червоноармійцям було не до захоронення бойових товаришів,
що загинули від бомби. Відтак відступили, напевно, навіть не позначивши льох,
що став братською могилою. Можливо, ніхто й не знав про їхню загибель, бо,
найімовірніше, загинули усі, хто заховався від бомбардування у злощасному
льоху. Якщо ж знали, то були певні, що незабаром повернуться і війну вестимуть
на території ворога. Сподівалися, що перезахоронять загиблих як належить. Але
доля розпорядилася інакше: поховання виявили тільки через 69 років. Та й то
цілком випадково.

«Путилівка запрошує»

Знаходиться на прирічковій луці із групами чагарників. Тут розміщується

схема маршруту та інші інформаційні матеріали. Під час інструктажу значна

увага приділяється правилам поведінці на маршруті. Крім звичайних норм

поведінки на екологічних маршрутах – не смітити, не галасувати, слухати

голоси природи, не лякати тварин – слід детально пояснити юним туристам
правила поведінки на воді, розміщення у човнах, звернути увагу на правила
поведінки при причалюванні човнів, особливості фотографування з човна,тощо. Тут учасникам подорожі подається загальна інформація про річку
Путилівку, її рослинний і тваринний світ, а також її екологічне значення.
На прирічковій луці зростають звичайні для заплав рослини – декілька
видів кущових верб (тритичинкова, попеляста, пурпурова). Лука вкрита м'якою
зеленою травою – це мітлиця повзуча.
У прибережній смузі переважає лепеха (аїр, татарське зілля). Ще багато
сторіч тому цю рослину занесли до нас татари – вони розсаджували її
кореневища по берегах водойм, щоб очистити воду. І досі зростає татарське
зілля по берегах наших річок, особливо там, де напувають худобу.

Природи дивний світ

Для широкого кола користувачів представлено даний огляд літератури.Мета його ознайомити певну категорію читачів з літературою яка розкриває тему збереження природи та її довкілля.Представлена література яка показує екологічну стежку Цумані,яка проходить по річці Путилівка та всю красу Цуманської пущі.